Ми будуємо мости між людьми

Єлєна Бобровська: Ми довго обговорювали, де та можлива точка докладання зусиль, вплив на яку, з одного боку, сприяв би деескалації конфлікту і нарощував би потенціал для цивілізованого діалогу і співпраці, а з іншого боку, допомагав вирішувати проблему, актуальну як в українському суспільстві, так і в російському. І ми знайшли цю точку в розвиткові критичного мислення. Складно вплинути на політичні процеси, але цілком можливо й необхідно впливати на рівні горизонтальних громадських і особистих зв'язків. Критичне мислення – це про те, щоб аналізувати ситуацію з різних сторін і робити обґрунтовані висновки, давати обґрунтовані оцінки, брати під сумнів інформацію, що надходить, і власні уявлення, приймати вмотивовані й логічні рішення. Що краще в людей розвинена ця навичка, то вища опірність екстремістським і тоталітарним ідеологіям, то більш справедливими стають судження і вчинки.

Єлєна Плєхова: Вона для тих, кому не байдужа та атмосфера, в якій живе суспільство й вони самі. Для тих, хто готові працювати з інформацією критично, прийняти плюралізм думок, можливо, почути критику, змінити точку зору, почати сумніватися і ставити запитання. Безпосередньою цільовою аудиторією є молоді люди з України та сибірських регіонів Росії від 18 до 26 років. Це молоді активісти, журналісти-початківці і педагоги, працівники культури і молодіжних організацій, політологи та філософи, громадські активісти – ті, хто так чи інакше є орієнтирами для багатьох. А значить, опосередковано ця програма може торкнутися чималої кількості людей.

Тарас Грицюк: Ця програма для тих, хто щиро бажає змінити ситуацію, що склалася, за допомогою зміни власного маленького світу.

Єлєна Бобровська: Ми хочемо підтримати тих, хто практично працює в освітньо-просвітницьких проектах – організовує семінари, тренінги, робить виставки, працює в школі, медіасфері тощо. Ну і, звісно, із зацікавленими в спілкуванні і взаємодії з колегами з України і Росії.

Тарас Грицюк: Заради безпечного сьогодення. Адже до безпечного майбутнього можна і не дожити. Тому для себе я давно вирішив, що тільки через доступну якісну освіту можна досягнути позитивних змін у суспільстві. В нашому випадку за допомогою неформальної освіти – через тренінги та реалізацію особистих громадських ініціатив – ми зможемо підвищувати рівень критичного мислення в соціумі.

Єлєна Бобровська: Глобально ми хочемо в обох суспільствах мати більше людей, які мислять, – здатних вести діалог, об'єктивно оцінювати ситуацію і діяти розумно. Це корисно для них як для людей, професіоналів, громадян тощо, а отже, корисно і самій державі (якщо вона прагне розвиватися). А стосовно ситуації Україна – Росія, ми хочемо, щоб люди критично осмислювали процеси і події, а це означає – бачили більше перспектив і точок зору, не думали в категоріях «своє – чуже», а сумнівались в оцінках, що транслюються по телебаченню, у власних судженнях, розуміли і приймали почуття і досвід інших, розуміли свою відповідальність за інформацію, яка транслюється. Тоді, напевно, суспільству в цілому легше буде робити кроки назад й розв'язувати конфлікти. Це не означає, що потрібно уникати конфліктів. Просто вирішувати їх потрібно цивілізованим способом.

Якщо ж говорити про конкретику в кінці програмного року, то ми хочемо, щоб учасники програми розробили і почали реалізовувати або просувати свої інструменти розвитку критичного мислення в спільнотах.

Тарас Грицюк: Ініціаторами є представники громадських організацій з України та Росії, що займаються неформальною освітою – «"Інша Освіта" та "Інтерра"» та «Інтерра». Ми давно знайомі й періодично працюємо разом. Так сталося, що в травні 2015 року в Черкасах ми зрозуміли, що хочемо робити щось спільно, аби хоч якось змінювати ситуацію на краще.

Єлєна Бобровська: Так-так, а потім було багато зустрічей в різних складах і за різних обставин, багато аналізу, обговорень, мозкових штурмів. В результаті вибрали тему для програми і формати для пілотного року.

Тарас Грицюк: Розвивають і координують програму в Україні дві людини: Реваз з Донецька і я з західноукраїнського міста Рівне. Щоправда, обидва нещодавно переїхали до Києва. А з російського боку дві Олени з Сибіру – з Томська і з Красноярська. Ось такий баланс і гармонія.

Єлєна Бобровська: І є наші організації, звичайно, в яких теж уже сформовані команди. Фінансування програми складатиметься з різних джерел. Зараз, на старті, нас підтримав давній партнер – спілка MitOst у рамках програми «Діалог заради змін». Але ми плануємо звертатися до різних джерел, в тому числі до краудфандингу – для просування конкретних ініціатив учасників. Заодно подивимося, наскільки ініціативи будуть підтримувати звичайні громадяни.

Тарас Грицюк: Дуже важко говорити про можливість розвитку відносин між Україною та Росією, тим паче працювати в цьому напрямку. Головним завданням я бачу створення майданчика і перспективи для майбутніх спроб налагодити відносини між людьми на рівні країни. А зараз ми будуємо мости між конкретними людьми, у яких є бажання цим займатися. Розвиток критичного мислення у більшої кількості населення України і Росії є тим розчином, що може допомогти в майбутньому збудувати міст. Але якщо ми поки не зможемо побудувати міст, то хоча б встановимо опори.

Тарас Грицюк: Думаю, так. Занадто багато всього хочеться сказати й почути. Зараз, як ніколи, потрібні люди, готові говорити, підтримувати зв'язок з обох сторін, думати про те, якими можуть бути відносини між нашими країнами зараз і в недалекому майбутньому.

Єлєна Бобровська: Звичайно. Коли люди спілкуються, вони ж не весь час говорять про політику. Люди є люди, і по різні боки стіни їх, за великим рахунком, хвилюють одні й ті ж речі. А якщо говорити про змістовне наповнення програми, то воно трохи про теорію критичного мислення і значною мірою – про розвиток інструментарію. Можливо, з'являться й спільні ініціативи, і тоді у людей точно буде багато інших тем. Можна ось на нашу команду подивитися. У нас багато тем для розмов.

Тарас Грицюк: Відкрито і чесно. З особистої перспективи кожного учасника проекту, готового на ці теми говорити. Ми не маємо морального права вдавати, що немає таких тем або що ці теми – табу для обговорення між нашими учасниками. Програма може стати майданчиком для комунікації про ситуацію всередині наших країн. Тому що крізь стіни пропаганди дуже складно розгледіти, що ж насправді відбувається в сусідній країні. Як там живуть люди? Про що вони думають? Що у них на порядку денному?

Єлєна Бобровська: Ця тема не є темою проекту. Але вона точно з'явиться в приватних бесідах, в питаннях і обговореннях під час семінарів. І це вже стосується критичного мислення – аналіз проблеми з різних сторін. Особисто у мене позиція з цього питання дуже чітка. Інша справа, що скільки людей, стільки й думок. І між білим і чорним дуже багато відтінків. Що, однак, не дає нам права на релятивізм і заперечення загальнолюдських морально-етичних цінностей.

Тарас Грицюк: Сподіваюся, що зможуть. Молодь, як на мене, – це найбільш відкрита і сприйнятлива до різноманітності, інновацій та змін частина суспільства. Їй, активній, енергійній і ініціативній, потрібно тільки створити умови для контакту, а там, дасть Бог, усе у нас вийде. Досвід показує, що молоді люди дуже схожі, де б не були. Чому б не спробувати знайти спільну мову? Для цього не шкода зусиль.

Єлєна Бобровська: Коли ми на етапі планування обговорювали, чи є у молодих людей потреба в спілкуванні зі своїми однолітками з України / Росії, то з'ясувалося, що багато хто в Росії, наприклад, перебуває в стані дезорієнтації, не знає, чому вірити, хоче просто чесно поспілкуватися, самим подивитися на ситуацію.

Тарас Грицюк: Я хочу жити в безпечному суспільстві. Розвинуте критичне мислення у більшості його членів – основа безпеки кожного. Що більше люди думають перед тим, як приймають рішення, то краще для кожного. Більша кількість людей, які мислять, – більше шансів на безпечне суспільство як в Україні, так і в Росії.

У мене досить багато друзів у Росії. Є ті, кого щиро можу назвати близькими людьми. Людьми, з якими в мене багато спільного. Спільні цінності, погляди на життя, мрії і бажання. Люди, з якими пов'язують професійні інтереси. Мені б хотілося, щоб наші країни в майбутньому могли співпрацювати і допомагати один одному, а не конкурувати і знищувати. Ми могли б бути прекрасними партнерами – ми розуміємо один одного. Але, щоб відносини були дійсно партнерськими, на мій погляд, повинна бути взаємоповага і прийняття одні одних такими, якими ми є насправді. При цьому пам'ятати про принцип, що моя особиста свобода закінчується там, де починається особиста свобода іншої людини.

З Росією пов'язана історія моєї родини. На Уралі похована моя прапрабабуся. Це, в певній мірі, і моя країна теж. І мені не байдужа її доля. Я шалено закоханий у природу Росії. Мені пощастило побувати на Кавказі, в Центральній частині Росії, в Сибіру, Саянах, на Уралі, Алтаї і Байкалі. Я багато спілкувався зі звичайними людьми, коли подорожував. І з усіма міг знайти спільну мову.

Єлєна Плєхова: Те, наскільки активно народ вірить ЗМІ, лякає. Мої батьки намагаються розбиратися, багато читають, але я бачу, що в більшості випадків телевізор перемагає. Моя бабуся, освічена жінка, яка активно цікавиться тим, що відбувається, теж вірить. Практично всьому. Я розумію, на це є багато причин, і все одно розмовляю з рідними, ми часто сперечаємося. Я знаю, що моя ситуація не унікальна. Багато моїх друзів і знайомих живуть в Україні. Розкол, який відбувається в українських сім'ях на тлі зовнішньої політики набагато страшніший ніж будь-які побутові геополітичні суперечки. Це нездорова ситуація, в якій страждають звичайні люди, діти, батьки, друзі та колеги. Чи хочеться мені змінити цю ситуацію на краще? Однозначно, так! І я впевнена, що наша програма може цьому сприяти.

Єлєна Бобровська: За останні два з половиною роки я була в Україні сім разів у справах, пов'язаних з моєю роботою в освітніх проектах. А в серпні 2015 року в мене був щасливий місяць життя на Прикарпатті – проходила стажування в чудовому проекті української команди – семінарському будинку «Хата-Майстерня». Тобто я щось бачила в цій країні, мала можливість для бесід і обговорень того, що бачила і чого не бачила. Ниточки моїх зв'язків з українськими друзями і колегами не переривалися, попри всі трагічні події. Тому мені здається, що я можу бути тією, хто допоможе й іншим створити такі контакти. І у мене глибока особиста потреба якось вплинути на ситуацію, що склалася, не сидіти осторонь склавши руки. І так уже був довгий і дуже неприємний період, коли не було розуміння, що ж я можу зробити.

Тарас Грицюк: Коли дізнаються, що темою є критичне мислення, то дуже пожвавлюються, і можна почути багато запитань про розвиток цієї навички. А коли чують, що програма реалізується в Україні та Росії, то майже завжди читається німе запитання «Навіщо з Росією?». Багато хто в Україні вважає, що російським громадянам потрібно розвивати вміння критично мислити. Але, думаю, цим ми знову ж схожі з Росією: точно знаємо, що повинні робити інші, коли нам самим як громадянам України потрібно регулярно проходити курси з розвитку критичного мислення. На економічному форумі в Давосі, який проходив зовсім недавно, навичка «розвиненого критичного мислення» була названа однією з найбільш затребуваних в недалекому майбутньому. Тож. якщо ми хочемо бути успішними, повинні розвиватися.

Єлєна Плєхова: Старше покоління налаштоване песимістично. Люди кажуть, що навряд чи щось вийде, мовляв, народ боїться. Деякі згадують про сильну пропаганду, негатив, що ллється на нас рікою з телеекранів, але в той же час сумніваються, що вдасться щось змінити. А молоді люди реагують нейтрально. Можливо, всередині мають багато питань, але зовні вони жодним чином себе не видають. Чи не розпитують, не дивуються.

Тарас Грицюк: Можливо, вже пізно починати такий проект. Конфлікт трапився. Нам доведеться працювати з наслідками багаторічної цілеспрямованої роботи пропагандистської машини, наслідками війни на Донбасі і анексії Криму. В Україні, за останніми даними, понад півтора мільйона внутрішньо-переміщених осіб, для яких україно-російський конфлікт має суто особистісний характер. Ситуацію потрібно починати змінювати вже зараз. Успіхом я буду вважати, якщо в учасників виникне думка про можливість нормальних, конструктивних відносин між Україною і Росією в майбутньому. Тому що зараз мало хто з українців поділяє цю точку зору.

Єлєна Плєхова: Час завжди підходить, просто в різні періоди у проектів – різні пріоритети й риторика. У мирний час ми говоримо про спільні великі справи, перспективи та розвиток, говоримо про майбутнє … У сьогоднішній ситуації ми теж будемо говорити, аналізувати, роздумувати, щоб для початку розібратися в сьогоденні. Щоб розширити картину світу і скласти особисту думку про події. А для цього не потрібно шукати належного часу. Розмовляти і думати потрібно завжди.

Єлєна Бобровська: Набір учасників відкритий. Ми вже отримали перші реакції і відгуки. Є ті, хто вважає проект відходом убік від прямої розмови. Є ті, хто вважає, що треба почекати, поки «загострення пристрастей» спаде. Є такі, що вважають проект «співпрацею з ворогом» або «зрадою Батьківщини». Але ми бачимо й велику кількість людей, які підтримують ідею і нас, які подають заявки на участь, охочих допомогти і стати партнерами. Значить, проект затребуваний. Ну і в цілому треба сприяти усвідомленню людьми тих цінностей, які ми просуваємо, а не орієнтуватися на більшість. «Зелені» колись теж були купкою маргіналів. Чи можемо взагалі розраховувати на більш доречний час, якщо нічого не будемо робити для його наближення?